• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Сторінка для батьків

Рекомендації щодо подолання дитячих конфліктів

Перш за все проаналізуйте свою власну поведінку і установки по відношенню до дітей. До кого з них ви ближче емоційно? Можливо з кимось з ваших дітей ви пов'язуєте які-небудь особливі сподівання? Хтось із них нагадує вам ваших власних батьків? Ви чекаєте, щоб старша дитина вела себе як доросла, навіть якщо їйвсього сім років? У вас є схильність звинувачувати одну дитину більше, ніж іншу? Навіть якщо такі звинувачення здаються цілком виправданими, це може вказувати на вашу необ'єктивність. Якщо ви переконані, що ваш чоловік дуже поблажливий, то ви можете компенсувати це своєю строгістю. Жоден з вас не об'єктивний у даній ситуації. Постарайтеся спочатку подолати власну упередженість до дитячих конфліктів.

Вимагайте, щоб діти просили дозволу один у одного, перш ніж позичити якусь річ або пограти з нею. Допомагайте дітям точно позначати межі власної території. Що призначена для загального користування, а що належить кожному з них. Це позбавить власника від постійної загрози непрошеного вторгнення і задасть правила для вирішення спорів.

Намагайтеся не втручатися відразу в суперечки дітей, якщо вони не ризикують поранити один одного. Часто в дитячій підсистемі встановлюється природна для їх віку ієрархія. Якщо на питання "Чи хочете, щоб я допоміг вам вирішити цей спір?" діти відповідають "ні", то краще дати їм шанс все вирішити самостійно.

Допомагайте вашим дітям домовлятися. Будьте посередником, а не суддею в їхніх суперечках.

Перший крок - це викласти суть проблеми. Наприклад: "У нас тільки одна така гра, а ми обидва хочемо пограти в неї". Більшість сварок буває через образи, глузування і несправедливість. Тому, дуже корисно попросити кожного з дітей коротко викласти точку зору свого опонента, щоб переконатися, що він все чув і зрозумів.

Другий крок - це спільно знайти можливе рішення. Попросіть дітей скласти перелік можливих шляхів і способів вирішення конфлікту. Підкресліть, що жоден з них не буде грати в цю гру до тих пір, поки обидва не прийдуть до згоди. Спонукайте відповідати дітей на запитання: "Що повинно відбутися, щоб твій брат (сестра) визнали це рішення справедливим?".

Третій крок - затвердити остаточний план розв'язання спору. Якщо питання серйозне і згода все ще не досягається, виносьте проблему на "сімейну раду" і використовуйте ресурси інших членів сім'ї.

Використовуйте зміну обстановки для зменшення емоційного напруження: "Я пропоную зараз перейти на кухню і прошу вас не йти звідти, поки ви не вирішите ваш спір". Часто така проста дія допомагає дітям заспокоїтися і почати обговорювати проблему.

Тренуйте навички співробітництва в спокійній обстановці. Спробуйте разом з дітьми згадати вже дозволену сварку і основні кроки вирішення конфлікту. Ця репетиція може бути навіть кумедна. Хваліть обидві сторони за проявлені зусилля, відзначаючи щонайменші рухи у бік вирішення протиріч: "Мені сподобалося, коли ти стримав себе і, незважаючи на образливе слово, продовжував обговорювати ситуацію. Дуже добре, що ти запропонувала цілих три варіанти рішення".

Створюйте спеціальний простір для безпечного відреагування агресії. Це можуть бути взаємні ігри або карикатури, рітуалізована битва подушками. Забороняйте бійки серйозно поза "п'ятихвилинками ненависті", караючи обох дітей без розгляду "Хто перший почав".

Будьте чуйні до переживань ваших дітей. Копайте глибше. Можливо конфлікт з сестрою виник як спосіб висловити негативні почуття з іншого приводу? Можливо був важкий день у школі? Зрадив друг? Якщо ви підозрюєте, що в основі сварки лежить якась інша причина, то поговоріть про це з ним особисто. Ваше розуміння емоційного стану дитини - найкраща гарантія для побудови з ним відносин і поліпшення його поведінки.

Особливості роботи з гіперактивними дітьми


Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей – це клінічний синдром з широким спектром проявів, головними серед яких є порушення здатності дитини контролювати та регулювати власну поведінку, що виявляється в моторній гіперактивності, порушеннях уваги та імпульсивності.
Надмірна рухливість, непосидючість, неуважність – це серйозна проблема дитячого віку. Психокінетичні порушення у дітей визнано проблемою номер 1 у світі.
Метью Сміт, аспірант Центру медичної історії при Університеті Ексетера, Едмонтон, Великобританія, вважає, що проблема гіперактивності сучасних дітей як патологічного стану останнім часом активізувалася Але в багатьох батьків, педагогів і самих дітей складається неправильне розуміння явища як такого. Сьогодні гіперактивність ставиться як діагноз дитячого психічного розладу, пояснює Сміт. Таких дітей беруть на спостереження в невропатолога, і багато хто з них отримує для лікування сильнодіючі ліки. До 1950-х років лікарі такому стану дитячої психіки не надавали особливого значення, а в 1957 році він був описаний як захворювання. У своїй доповіді на конгресі гуманітарних і суспільних наук, що проходив в Університеті Оттави
( Канада) Сміт, заперечуючи сучасний підхід, заявив, що явище гіперактивності сьогодні – це нормальна поведінкова реакція наступного покоління. Медики вважають, що гіперактивність є ознакою адаптації до нового сучасного ритму.

Дітям з таким діагнозом в Україні приписують препарати, які можуть погіршити їхній стан, наприклад нейролептики. Їх застосування при ГРДУ зменшує рухливість таких дітей. Ці хімічні речовини можуть бути небезпечними, оскільки мають низку побічних дій, таких, як утруднення психічного розвитку, проблеми соціальної адаптації тощо. Психостимуляторів, якими лікують цю хворобу в інших країнах, в Україні просто немає.

Зараз експерти зупинилися на терміні гіперактивний розлад із дефіцитом уваги (ГРДУ). Олег Романчук синтезував сучасні наукові знання та практичний досвід допомоги дітям із цим розладом. Велику увагу присвячує аналізу сучасних поглядів щодо природи розладу, його етіології, патогенезу та клінічної картини. Детально висвітлює питання діагностики та терапії – зокрема допомоги батькам дітей із ГРДУ, розглядає підходи в системі освіти та питання медикаментозної терапії. Книга «Гіперактивний Розлад з Дефіцитом Уваги у дітей» спростовує поширені міфи щодо цього одного з найбільш досліджених дитячих розладів та пропонує цілісну модель допомоги дітям із ГРДУ та їхнім сім’ям, яка базується на сучасних наукових знаннях. Дану модель представлено з огляду на можливість її інтеграції в українську суспільну реальність – книга відображає також практичний досвід роботи програми для дітей з поведінковими розладами навчально-реабілітаційного центру « Джерело» (Львів). На прес- конференції Олег Романчук висловився: « У Львові створили клініку-програму для гіперактивних дітей. За три роки там побували 300 малюків. Вони дуже веселі, добрі та безпосередні. Треба змінити ставлення до цих дітей. Ми можемо бути толерантними»].
Наразі ж важливо усвідомлювати, що суть діагностичних етикеток не в тому, щоби їх «начіпляти» на дітей, перестаючи при цьому бачити індивідуальну особу у її неповторності, а у тому, щоби мати змогу розуміти особливості цієї дитини та знати, як їй допомогти у подоланні труднощів.
У 2004 році Всесвітня асоціація дитячої та підліткової психіатрії та суміжних професій визнала ГРДУ проблемою №1 у сфері охорони психічного здоров’я дітей та підлітків. І це може здаватися дивним, адже якщо для нас діти з ГДРУ – це всього лише милий у своїй «нечемності» Петрик П’яточкін із мультфільму, якому достатньо один раз усвідомити наслідки своїх вчинків і його поведінка виправиться-то важко збагнути, чому проблеми « Петриків» набирають такої ваги.
За різними експертними оцінками, в Україні нараховується від 50 до 150 тис. з гіперкінетичними розладами, або гіперактивних дітей. Однак за офіційною статистикою їх ніби не існує. Зігноровані в ранньому віці проблеми цих дітей стають джерелом негараздів у їхньому дорослому житті та соціальних проблем у суспільстві. Про це йшлося під час «круглого столу» «Гіперактивні діти: тест на зрілість суспільства», в якому взяли участь українські й зарубіжні психологи, представники МОЗ та громадських організацій, повідомляє кореспондент УКРІНФОРМу

За даними УКРІНФОРМу керівник відділу охорони дитинства та материнства МОЗ Раїса Моїсеєнко зазначила, що гіперактивні діти були і будуть завжди. У будь-якому суспільстві їх у середньому до 5%, але в нас дуже часто не ставлять діагнози, які давно існують у всьому світі.
Отож на сьогодні можна стверджувати, що ГРДУ є етіологічно поліморфним розладом, при якому щонайменше два фактори – генетичний та органічного ураження ЦНС абож їх комбінації- є причиною розладу.

Пригадаємо, що ГРДУ є розладом, який зумовлюється недостатньою зрілістю функцій лобної кори півкуль головного мозку. Саме така концепція ГРДУ як розладу самоконтролю розроблена Berkley і представлена у його грунтовній монографії на цю тему "ГРДУ та природа самоконтролю», а також у пізнішому виданні «ГРДУ: посібник по діагностиці і терапії»].
Функції лобної кори полягають у загальному контролі та організації поведінки людини. Лобна кора є свого роду «центральним командним пунктом», який на основі аналізу та синтезу інформації приймає рішення і дає керівництво до дії.
Здатність лобної кори тимчасово пригальмовувати імпульси перед тим, як діяти, є дуже важливою. Вона дає дитині час, необхідний для того, щоб пов’язати існуючу ситуацію з минулим досвідом, а також зазирнути в майбутнє, щоби спрогнозувати віддалені наслідки своїх дій.

Інша функція лобної кори полягає у контролі уваги – ми можемо вибирати, на чому слід зосереджувати увагу і можемо втримувати концентрацію на найважливішому. Із цим пов’язана і роль лобної кори в аналізі і синтезі інформації – стаючи дорослішими, ми все менше діємо під впливом першого враження, системніше аналізуємо ситуацію, шукаємо інформацію, якої бракує, перевіряємо факти, згадуємо минулий досвід та звертаємося за додатковою інформацією в «архів пам’яті». І лише тоді приймаємо рішення щодо дій.

Важливо відзначити, що у дітей з ГРДУ виконавчі функції лобної кори не є повністю відсутніми, як і невірним є уявлення, що вони зовсім не дозріватимуть із віком. У них так само іде процес вікового дозрівання, але у порівнянні з ровесниками ступінь розвитку функцій буде завжди дещо нижчим, як у дитини біологічно молодшої.

Іншою проблемою у самокеруванні поведінкою дітей із ГРДУ є дефіцит внутрішньої мови. Як показали дослідження Berkley, у дітей із ГРДУ зменшене використання внутрішнього мовлення для керування власною поведінкою. Зазвичай внутрішнє мовлення є дуже важливим для того, щоб подумати про себе, про можливі наслідки поведінки, розглянути різні варіанти наших дій і вибрати найоптимальніший.
А якщо зважати ще на іншу нейропсихологічну характеристику дітей із ГРДу – великий сенсорний голод, потребу «сильних» вражень та здатність швидко « насичуватися», а отож шукати нової стимуляції, то можна передбачати, наскільки серйозними можуть бути проблеми з неуважністю в ситуаціях «нудних» для дитини, - як – от, наприклад, урок у школі.
Супровід гіперактивної дитини
Важлива роль відводиться всім учасникам супроводу гіперактивної дитини, які в цьому процесі мали виконувати свої обов’язки.
Сім’я це дотримання режиму, виховання моральних якостей, виконання завдань, контроль; психолог – модифікація оточення; вихователь – пізнавальна діяльність, дрібна моторика, поведінкові стереотипи, контроль, вчитель музики – музикотерапія, відчуття ритму, дихання, голос, естетичне виховання; вчитель фізичної культури – загальна моторика, кінезіологія, координація рухів; медичний блок ( в умовах школи)- контроль за нагрузкою, масаж, ЛФК; вчитель-логопед – корекція вимови, розвиток мовлення, підтримка, допомога, підкреслення позитивних рис, створення ситуації успіху та інше.
Домашня програма корекції включає:
• зміна поведінки дорослого і його відношення до дитини ( демонструвати спокійну поведінку, уникати слів «не можна», взаємовідносини з дитиною будувати на довірі і взаєморозумінні);
• змінити психологічний мікроклімат в сім’ї ( дорослі повинні менше сваритися, більше приділяти уваги дитині, проводити вільний час усім разом);
• організацію режиму дня і місця для занять;
• спеціальну програму, що передбачає керівну силу методів підтримки і нагород. Домашня програма нагород включає наступні моменти:
• Кожен день перед дитиною ставиться певна ціль, яку вона має досягти ( наприклад, добре виконання домашніх завдань, прибирання в своїй кімнаті, приготування обіду, покупки).
• Зусилля дитини при досяганні цієї цілі заохочується.
• В кінці дня поведінка дитини оцінюється в залежності з досягнутими результатами.
• Батьки час від часу повідомляють вчителю про зміни в поведінці дитини.
• При досягненні значного покращення у поведінці дитина отримує дану обіцяну нагороду.
В розмові з дитиною і особливо, коли батьки дають йому завдання, потрібно уникати директивних вказівок, необхідно повернути ситуацію таким чином, щоб дитина відчула: вона зробила корисну справу для всієї сім’ї, йому довіряють, на нього надіятися. При спілкуванні з дитиною слід уникати постійних вказівок, на зразок, « сиди спокійно», « не розмовляй». В якості прикладів заохочень та нагород можуть виступати наступні варіанти: дозволити дитині подивитися телевізор на пів години довше дозволеного часу, пригостити спеціальним десертом, дати можливість брати участь в іграх із дорослими (лото, шахи), купити ту річ, про яку вона давно мріє. Якщо дитина на протязі тижня веде себе достойно, в кінці тижня вона має отримати додаткову нагороду. Це може бути якась поїздка разом з батьками за місто, екскурсія в зоопарк, а театр. Батькам рекомендується написати список того, що вони очікують від дитини у плані поведінки. Цей список у доступній формі пояснити дитині. Після цього всього написаного чітко дотримуються, і дитина нагороджується за успіх в його виконанні. Від фізичного покарання потрібно утримуватися. Запропонований варіант психологічного тренінгу не є ідеальним і не завжди його можливо виконати. Але батьки використовували окремі елементи цієї програми, взявши її основну ідею: заохочувати дитину при виконанні поставлених цілей. Причому не має значення, в якому вигляді це буде представлено: матеріальна нагорода чи просто посмішка, ласкаве слово, підвищена увага до дитини, фізичний контакт (поглажування). При незадовільній поведінці ми рекомендували легке покарання, яке мало бути негайним і обов’язковим. Це може бути просто словесне незадоволення, тимчасова ізоляція від інших дітей, позбавлення «привілегій». Необхідно пам’ятати, що негативні методи виховання неефективні по відношенню до гіперактивних дітей. Особливості їх нервової системи такі, що поріг чутливості до негативних стимулів дуже високий, тому вони не сприймають догани чи покарання, але легко відповідають на найменшу похвалу. Способи нагороди і заохочення дитини варто постійно міняти.
Якщо в домашній програмі домінує поведінковий аспект, то в школі основне навантаження іде на когнітивну терапію, щоб допомогти дитині справитися із труднощами у пізнанні і факторами, які його ускладнюють.
Насамперед в класі вчитель-логопед має подбати про:
1. Зміну оточення: місце дитини в класі – поряд із педагогом, зміну режиму занять із включенням хвилинок активного відпочинку, регулювання взаємовідносин із однолітками.
2. Створення позитивної мотивації, ситуації успіху.
3. Корекцію негативних форм поведінки, в тому числі немотивованої агресії.
4. Регулювання очікувань (стосується і батьків), так як позитивні зміни в поведінці дитини проявляються не так швидко, як би хотілося оточуючим.
5. Проведення ігор на заняттях, які спрямовані на розвиток уваги. Нагорода дитини у любих ситуаціях, що вимагають концентрації уваги.
6. Вправи по релаксації і зняттю напруги.
7. Забезпечення твердого режиму дня.
8. Вчитель має велику роботу розділити на кілька маленьких частин. Тим самим дітям із ГРДУ буле легше засвоювати матеріал, оскільки відпаде необхідність утримування уваги.
9. Вчителям –логопедам варто проводити свої заняття яскраво, радісно і не монотонно.
10. Використання інтерактивних методик дає позитивний результат – метод ейдетики.
11. Комп’ютер являється найкращим засобом навчання таких дітей. Він не тільки не виражає ніяких емоцій, а й безжально констатує помилки.
12. При розподілі домашнього завдання педагогам слід не забувати, що діти із ГРДУ не можуть довго на чомусь зосереджуватися, тому домашнє завдання має бути якісно насиченим, але не об’ємним.
13. Варто закріпити за такими дітьми ряд прав:
• оцінювати їх роботи не за якістю оформлення, а по змісту;
• надавати їм додатковий час для виконання завдань;
• перевіряти засвоєння матеріалу у формах, що не передбачають жорсткої регламентації;
• дозволити їм при необхідності виходити із класу під час уроку чи передбачити для них можливість короткого відпочинку в ході уроку, не наражаючись на нарікання педагогів.
Можливості педагога-логопеда у вирішенні проблеми гіперактивності достатньо великі. Педагог, що шукає завжди може запропонувати свій підхід до дитини із ГРДУ.

Пам’ятка для батьків п’ятикласників

1.Спілкуйтеся зі своєю дитиною, цікавтеся її життям, розповідайте
їй про своє шкільне життя. Діліться власними переживаннями, це допоможе досягти взаєморозуміння.
2.Спостерігайте за сином чи донькою. Ви, як ніхто інший, знаєте свою дитину. І саме Вам її «йорзання» на стільці чи закушена губа можуть багато про що розповісти і без слів.
3.Дбайте про зовнішній вигляд дитини, її чистоту, охайність. Пам’ятайте, що для підлітків зовнішність є дуже важливою.
4.Створюйте сприятливі умови для навчання дитини і повсякчас поліпшуйте їх. Учні основної школи часто звертаються до додаткових джерел інформації, виконуючи домашнє завдання. У наш час є багато пізнавальної, енциклопедичної, навчальної літератури, дисків. Придбавши потрібне, Ви полегшите дитині навчання.
5. Цікавтеся життям дитини у школі. Регулярно спілкуйтеся з класним керівником, особливо на початку навчального року.
6. Не гарячкуйте під час розв’язання конфліктних ситуацій! Вислухайте думку всіх учасників конфлікту. Будьте послідовними, думайте про наслідки. Попереду у дитини ще не один рік навчання.
7.Не карайте дитину за низькі оцінки. Пам’ятайте, що зниження успішності під час переходу до основної школи – явище природне, очікуване. Ліпше допоможіть дитині! Не варто наголошувати при цьому, що Вам ніхто не допомагав, Ви самі з усім управлялись.
8. Контролюйте навчання, відпочинок, дозвілля своїх дітей. Регулярно перевіряйте роботу в зошитах та записи у щоденнику. Важливо, щоб усі домашні завдання були виконаними, проте ще важливіше не допустити перевтоми дитини.
9. Співпрацюйте з класним керівником, допомагайте за потреби, адже він нещодавно познайомився з дітьми: всього одразу не охопиш.

Життя людини – найбільша цінність

Життя... Ми любимо його, коли рано-вранці милуємося сонечком, що сходить, посміхаємось йому. Ми радіємо і першій вечірній зорі, і молодому місяцю. Любуємось ранковими росами, що грають всіма барвами веселки.
Життя...В юні роки ми не відчуваємо, як швидко плине час. Майбутнє уявляється безхмарним, життя – безкінечним, а здоров’я – безмежним. Та це тільки на перший погляд. Бо варто лише потрапити в скрутне становище, як рожеві фарби розвіюються миттєво. І всьому цьому пояснення – втрата здоров’я, загроза життю. Але і перше, і друге можна передбачити, виправити.Найцінніше, що є у людини, — це її життя. Во­но дається їй тільки раз і кожній — своє. Довге чи коротке, неповторне і звичне, радісне і сумне, солодке, як мед, і гірке, як полин, воно триває лише від народження до смерті, і його не можна прожи­ти двічі.
Життя - найдорожчий і неоціненний скарб. Незрівнянний і неповторний. Але чи ставимось ми до нього саме так? Чи вміємо дорожити і берегти? Або чи зможемо допомогти у разі нещасного випадку товаришеві, чужій людині, чиє життя висить на волосині?
Можна і далі ставити подібні запитання, але відповідь на них залежить не лише від нашого бажання. І ось чому. Кажуть, що життя і здоров’я разом ідуть. Тож, оберігаючи власне здоров’я, ми оберігаємо і своє життя. Але як цього досягти?.. Одним із ефективних шляхів до міцного здоров’я вважають здоровий спосіб життя. Спосіб життя характеризується не тільки тим, для кого або задля чого живе людина, а й тим, як вона живе. Тому спосіб життя може бути «здоровим», тобто відповідати потребам природного і соціального в людині або «нездоровим», якщо вона нездатна керувати своїми вчинками, емоціями й настроями, порушує гармонію душі й тіла, руйнує організм як фізіологічно, так і психічно.
Кожна людина вибирає спосіб життя. Вибирайте його й ви. Здійснюючи свій вибір, потрібно керуватись насамперед тим, щоб обраний спосіб життя не шкодив суспільству та іншим людям, не виходив за межі існуючих у суспільстві законів та моральних норм і не був спрямований проти самого себе, не підривав здоров'я, не був гальмом для фізичного і духовного розвитку.
Ось декілька порад щодо здорового способу життя для учнів школи: · Активно рухайся, займайся фізкультурою принаймні 3-5 разів на тиждень.
· Харчуйся різноманітно, 4-5 разів на день, їж свіжі харчові продукти, багаті на білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні речовини. Обмежуй вживання солодощів.
· Додержуй розпорядку навчання та відпочинку. Активно відпочивай на свіжому повітрі. Вчасно лягай спати.
· Систематично загартовуйся.
· Дбай про особисту гігієну.
· Набувай корисних звичок. Доброзичливо стався до людей, знай і виконуй правила спілкування.
Отже, це і наші звички, і поведінка, щоденна наполеглива праця над собою, тобто наш спосіб життя. Дуже важливо також додержувати правил безпечної поведінки: вдома, надворі, під час купання у водоймах, в автономній ситуації, на дорозі й у транспорті, при поводженні з незнайомими предметами, з піротехнічними засобами.
Велику роль відіграють у зміцненні нашого здоров’я щирі стосунки в сім’ї, доброзичливе ставлення до сусідів, друзів, знайомих і незнайомих людей.
Людина – частина народу, держави, суспільства в цілому. Як суспільна істота, вона має свої права і обов’язки. Основне право людини – право на життя. Тому його захист належить до найцінніших пріоритетів людської цивілізації. Конституцією України визначено, що найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека.
Отже, життя кожної людини залежить від неї самої, від її здібностей і бажання творити добро членам родини, мешканцям свого села, своїй країні, всьому світу. Наше здоров’я найбільше залежить від того, як ми піклуємося про нього, бережемо і зміцнюємо його. Народна мудрість говорить: „Наше здоров’я, наше щасливе життя – у власних руках”.
Придивіться до себе, допоможіть собі. І пам'ятайте, навколо вас є люди, яким ви не байдужі. Вони чекають на вас, щоб допомогти, подарувати любов, сподіваються на вашу відвертість і готові дати вам поради».
Тож давайте будемо дбати про себе. Адже майбутнє кожного з вас саме у ваших руках. Життя — це шанс кожного. Доля при­хильна до тих, хто здатний триматися на плаву, навіть потрапляючи у вир.
Мати Тереза, лауреат Нобелівської премії, гро­мадянка світу в найвищому розумінні цього слова, залишила тим, хто вступає на життєвий шлях, духовний заповіт, у якому сказано:
Життя — це шанс. Скористайся ним.
Життя — це краса. Милуйся нею...
Життя — це мрія. Здійсни її.
Життя — це виклик. Прийми його.
Життя — це обов'язок. Виконай його.
Життя — це цінність. Цінуй його.
Життя — це любов. Насолоджуйся нею.
Життя — це тайна. Пізнай її.
Життя — це удача. Шукай цю мить.
Життя таке чудове. Не марнуй його.
Це твоє життя. Борони його.
Життя неповторне й у кожного своє. Людина від природи має певні, притаманні тільки їй обдарування, вона наділена розумом, то­му здатна творити свою долю, але для цього потрібно працювати над собою, формувати харак­тер, волю, набувати хороші звички, різноманітні вміння і навички, вдосконалювати дух і тіло, мати активну життєву позицію.
Життя є дар Божий. Ми повинні бе­регти цей дар, як святиню.
Шановні батьки!
Бережіть здоров’я своїх дітей! Бережіть і зміцнюйте своє здоров’я! Бо найбільше щастя в житті людини – це здоров’я, а найбільша цінність – це життя! Учитель основ здоров’я Жорова Л.В.

Туберкульоз

Захворювання на туберкульоз відоме з давніх часів. Збудник туберкульозу був відкритий Робертом Кохом у 1882 році. До 40-х років ХХ століття лікарських препаратів для лікування хворих на туберкульоз не існувало. З відкриттям у 1943 році стрептоміцину люди отримали можливість вилікуватись від цієї хвороби і смертність від неї почала різко зменшуватись.
На початку 1960-х років склалось уявлення, що епідемія туберкульозу вже подолана. Але оптимістичні прогнози з цього приводу не виправдалися. Починаючи з середини 1980-х років захворюваність на туберкульоз знову почала зростати.
На сьогодні туберкульоз є однією з найбільш поширених хвороб у світі. Згідно оцінок ВООЗ щорічно у світі на туберкульоз захворюють від 7 до 8 мільйонів людей і 2 млн. вмирають від нього. Приблизно ще 3 млн. людей вмирають від туберкульозу у випадку поєднання його із СНІДом. Туберкульоз у всьому світі є основною причиною смерті людей віком від 5 років. Кожного року майже 1% населення світу інфікується збудником туберкульозу.
У Європі щорічно виявляється біля 350 000 випадків туберкульозу. Необхідно відмітити, що серед країн Європи Україна і Росія знаходяться на першому місці за показниками смертності від туберкульозу. У 2000 р. в Україні захворіло на туберкульоз 29 753 чоловік, з них 790 дітей, померло від туберкульозу 10 992 хворих.
Збудник туберкульозу - мікобактерія, або паличка Коха, доволі стійка у зовнішньому середовищі. Але пряме сонячне світло вбиває мікобактерії протягом декількох хвилин, а розсіяне – через декілька днів. Пастеризація молока протягом 30 хвилин при 85˚С повністю знешкоджує мікобактерії. Збудник туберкульозу стійкий до дії кислот, лугів та спирту та гине під дією 0,5% розчину активованого хлораміну.
Джерелом інфекції є хворі на туберкульоз люди, тварини та птахи. Найбільш епідемічно небезпечними є хворі на туберкульоз легень з масивним бактеріовиділенням. Зараження відбувається повітряно-пиловим, повітряно-крапельним, а також аліментарним шляхом – через їжу, посуд та побутові речі.
Туберкульозні палички проникають в організм людини переважно через верхні дихальні шляхи і можуть уражати будь-які органи та тканини, але найчастіше локалізуються у верхівках легень, нирках, центральній нервовій системі та кістках.
Хворі на туберкульоз дуже часто не пред’являють скарг і вважають себе здоровими при тому, що в більшій чи меншій мірі має місце інтоксикаційний синдром. Серед проявів цього синдрому можна вказати на слабкість, підвищену стомлюваність, порушення сну, погіршення апетиту, схуднення, підвищення температури тіла, пітливість. Окрім проявів інтоксикаційного синдрому, який має місце при будь-якій локалізації туберкульозного процесу, є інші, місцеві, прояви захворювання.
Профілактика туберкульозу складається із специфічної профілактики (щеплення та ревакцинація), хіміопрофілактики, санітарної та соціальної профілактики.
Ефективним методом специфічної профілактики туберкульозу є щеплення та ревакцинація. З цією метою застосовується вакцина, яка виготовлена з живих мікобактерій вакцинного штаму БЦЖ-1.
Первинну вакцинацію здійснюють здоровим новонародженим на 3-5 день життя. Дітей, не вакцинованих одразу після народження, щеплять вакциною БЦЖ-М через 1-6 місяців після одужання. Дітям у віці 3 місяців і старше попередньо проводять пробу Манту.
Перша ревакцинація виконується у 7-річному віці, друга – у 14 років. Ревакцинації підлягають діти з негативною реакцією Манту.
Хіміопрофілактика призначається здоровим людям, у яких є підвищений ризик зараження і виникнення захворювання на туберкульоз. Її попереджувальна дія розпочинається через декілька годин після вживання антимікобактеріального препарату.
Санітарна профілактика включає в себе проведення поточної і заключної дезінфекції, ізоляцію дітей від бактеріовиділювачів, регулярне обстеження контактних (осіб, які контактують з хворим на туберкульоз і оточуючими його предметами), проведення їм хіміопрофілактики, санітарно-гігієнічне виховання хворих і членів їх родини, покращення житлово-побутових умов, інтенсивне лікування хворих.
Соціальна профілактика спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов всього населення, підвищення його культурного рівня.

З метою суцільного обстеження населення на туберкульоз в лікувально-профілактичних закладах використовується три основних метода:
1. Туберкулінодіагностика – для профоглядів дитячого населення
2. Флюороогляди – для профілактичних оглядів дорослого населення
3. Мікроскопічне дослідження харкотиння – для виявлення туберкульозу у хворих із симптомами, підозрілими на туберкульоз.
Основу туберкулінодіагностики складають туберкулінові проби (проби Манту), які є єдиним методом виявлення інфікованості до розвитку захворювання туберкульозом.
Флюорографія проводиться з метою своєчасного (доклінічного) виявлення хворих на туберкульоз, онкологічні та неспецифічні захворювання легень, плеври та межистіння.
Результат рентгенівського знімка не може бути підтвердженням діагнозу туберкульозу у людини, тому що при деяких захворюваннях виявляються зміни на рентгенограмах, що схожі на зміни при туберкульозі.
Підтвердженням діагнозу є тільки позитивна бактеріологічна проба, де знаходять мікобактерії туберкульозу.

ТУБЕРКУЛЬОЗ ВИЛІКОВНИЙ!

Туберкульоз — це інфекційне захворювання, збудником якого є мікобактерія туберкульозу, так звана паличка Коха. Вона надзвичайно стійка до впливу зовнішніх факторів (може зберігати життєдіяльність при температурі -200ºС та витримує нагрівання до +85ºС, при -20ºС зберігає життєдіяльність протягом 7 років!). Але ультрафіолетові промені вбивають паличку Коха через 2-3 хвилини.
Найчастіше зараження туберкульозом проходить повітряно — крапельним шляхом. Хворий з так званою “відкритою” формою туберкульозу при кашлі, чханні, розмові виділяє велику кількість мікобактерій, які в переповненому, погано провітрюваному приміщенні довго зберігають свою активність. Тому інфікування можливе в громадських місцях (магазини, кінотеатри, кафе..). Не всі інфіковані хворіють. Найчастіше хвороба розвивається у людини тоді, коли у неї знижений імунітет. Так, ризик інфікування туберкульозом вищий у тих людей, які зловживають алкоголем, наркотиками, не мають постійного місця проживання, а також люди з хронічними захворюваннями. На жаль, в Україні захворюваність на туберкульоз з початку 90- х років зросла майже вдвічі.

Але треба знати, що туберкульозом може захворіти кожен!

Спочатку туберкульоз протікає непомітно, але якщо у Вас:

- погане самопочуття більше 2 — 3-х тижнів,

- кашель і підвищена температура тіла,

- втома і поганий апетит

Негайно звертайтеся до лікаря!

Обстеження триває недовго, безболісне та безпечне. Лікування туберкульозу це довготривалий процес і має проводитися під наглядом спеціаліста. Але якщо лікування розпочати на ранніх стадіях захворювання, воно менш тривале та ефективніше. Тому чим швидше Ви обстежитесь та розпочнете лікування, тим швидше одужаєте!

Зверніть увагу — лікування туберкульозу в Україні повністю безкоштовне!

Бережіть своє здоров’я та здоров’я своїх близьких! І пам’ятайте, що найкраще лікування — це профілактика. Не нехтуйте щорічними профілактичними медоглядами. Приділіть собі трішки уваги і знайдіть час відвідати Вашого сімейного лікаря!

Кiлькiсть переглядiв: 436

Коментарi